Сторінка практичного психолога   ДНЗ «Казка»

ПОПОВА ЗІНА ВОЛОДИМИРІВНА

Навчалась в Прикарпатському педагогічному університеті за  спеціальністю «Вихователь, викладач  дошкільної педагогіки та психології» та в Кам’янець-Подільському університеті розвитку людини за спеціальністю «Практичний психолог в закладах освіти».

Стаж роботи практичним психологом 15 років.

Встановлено вищу кваліфікаційну категорію.

Основні напрямки роботи

1. Діагностування  інтелектуальної,  емоційно-вольової,  особистісної сфери дітей; рівня дошкільної зрілості старших дошкільників; на запит  вихователів, батьків, адміністрації.
2. Індивідуальні та групові консультації батьків,  педагогів за результатами досліджень та на запит.
3. Індивідуальна та групова корекційно-розвивальна робота з дітьми за результатами досліджень (збереження та зміцнення психологічного здоров’я дошкільників; опанування підвищеною агресивністю та тривожністю, страхами; розвиток пізнавальної сфери тощо).
4. Просвітницько-профілактична діяльність: тренінги, семінари-практикуми, дебати, презентації,  інформаційні листівки  для батьків,  педагогів, помічників вихователів.
5. Психолого-педагогічний патронаж сімей дошкільників мікрорайону, не залучених до дошкільної освіти.    
6. Психологічний супровід дітей в адаптаційний період; дітей з особливими освітніми потребами (діти з інвалідністю, з незначними порушеннями здоров’я, з соціальними проблемами, обдаровані).

 ДИТЯЧА АГРЕСІЯ

Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти  перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є  не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обу­рення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

2. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

3. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.

2. Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто виявити свій гнів, а експерименту­вати з формами його прояву.
3. Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні переживання.
4. Разом із батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім'ї.

ВПРАВИ НА ЗНЯТТЯ АГРЕСИВНОГО СТАНУ В ДІТЕЙ

Робота з тістом

Рецепт тіста: 1 стакан борошна, 1/2 ста­кана солі, 1/4 стакана води, 1 столова ложка рослинної олії.

Мета: зняти тривожність, підвищити впевненість у собі.

Спочатку психолог починає працювати з тістом, привертаючи увагу дитини, демон­струючи прості маніпуляції. Потім дитина починає працювати з тістом. Так дитина мо­же висловити свої почуття через створення образів фігур чи зображень, які використо­вуються в рольових іграх, можуть трансфор­муватися, доповнюватися, руйнуватися.

Сердиті кульки

Мета: допомогти дитині зрозуміти, як у людині накопичується гнів і як він вири­вається назовні.

1. Надуйте кульки і зав'яжіть їх. Кулька символізує тіло, а повітря в ній — роздратування, гнів.

• Чи може зараз повітря входити або виходити з кульки?
• Що трапляється, коли почуття пере­повнюють людину?
• Якщо людина переживає роздрату­вання або гнів, чи може вона зупинитися, обміркувати все?

2. Стрибніть на кульку, щоб вона луснула.

• Чи безпечний цей спосіб вираження гніву?
• Якщо кулька — це людина. Що з нею трапилося?

3. Надуйте ще одну кульку.

• Випустіть трохи повітря.
• Кулька зменшилася? Чи вибухнула?
• Чи можна такий спосіб вираження гніву вважати безпечним?
• Чи кулька ціла? Чи нікого не наляка­ла?

Ми контролюємо наші почуття. Здуватимемо кульку повільно, поки вона зо­всім не здується.

Ноги топають

Важливо навчити дитину давати вихід почуттю злості, щоб воно не заважало гра­тися, навчатися.

Найкращий спосіб для цього — щосили тупнути. Тупотіти треба біля слідів, які діти заздалегідь розмальовують. Посередині, між слідами зверху малюємо роздратоване об­личчя. Діти тупотять, поки на їхніх облич­чях не з'явиться усмішка. Тоді внизу малю­ємо обличчя, яке усміхається.

ТРИВОЖНІСТЬ ДИТИНИ

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина — та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не про­бує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров'я—погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Чим можуть допомогти батьки

1. Оскільки «нездорові страхи» характе­ризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися — це неприпустимо погано чи соромно, вона уни­катиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.
2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх — він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.
3. Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.
4. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.
5. Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш».

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити особистісні причини над­мірної тривожності дитини.
2. Сформувати в дитини впевненість у своїх силах перемогти свої страхи.
3. Організувати ігрову діяльність, у якій можна моделювати страхи і тренуватися в їх подоланні.

4. Активізувати ті ресурси, які необхідні ди­тині для успішного подолання своїх страхів.
5. Допомогти батькам знайти психологічно правильні способи реагування на страхи своєї дитини.

ВПРАВИ НА ЗНЯТТЯ ТРИВОЖНОСТІ

Веселка

Мета: провести колективний ритуал, який активізує дітей, поліпшує настрій, зміц­нює впевненість у собі та стимулює готов­ність до спілкування. Це позитивно впливає на групу.

Інструкція. Звичайно, всі ви бачили ве­селку. Чи може мені хтось сказати, який за­пах має повітря тоді, коли на небі з'являєть­ся веселка?

Ми бачили веселку після того, як небо освіжило землю дощем. Насамперед дощ прибиває до землі пил і змиває весь бруд. Повітря свіже та прозоре, смуги веселки ми­лують око. Зараз ми скористаємося барвами веселки для того, щоб наш дух став свіжим, вільним від усього неприємного: турбот, хви­лювань і сумних думок. Підведіться і почніть рухатися по кімнаті.

Спочатку уявіть собі, що вся кімната сповнена червоного повітря. Дивіться на нього і вдихайте його свіжість. Якщо хоче­те, можете навіть торкнутися цього диво­вижного червоного сяйва, відчути його аро­мат... (15 с)

Продовжуйте рухатися по кімнаті й уя­віть тепер, що вся кімната сповнена пома­ранчевого повітря. Ви можете вдихати цей колір, торкатися його... Чи не здається вам, що це повітря пахне апельсинами? (15 с)

Погляньте, тепер повітря навколо нас стало жовтим! Насолоджуйтеся світлим жов­тим повітрям. Ви наче купаєтеся в променях сонця! Вдихайте це жовте сяйво, торкайте­ся його... (15 с)

Колір повітря довкола нас знову змінив­ся... тепер він випромінює зелене світло. Це колір першого весняного листя. Ми наче за­нурилися у весну! Відчуйте її свіжість і аро­мат... (15 с)

Чудеса тривають! Повітря раптом загра­ло всіма відтінками блакитного. Торкніться кольору бездонного ранкового неба! Насолоджуйтеся його блакиттю! Розкиньте

руки як крила й повільно летіть у блакитно­му просторі... (15 с)

Погляньте, повітря навколо нас поступо­во гусне, його колір з блакитного плавно змінюється на синій. Це колір моря. Від ньо­го неможливо відвести погляд! Синє повітря здається більш щільнішим, його хочеться вхопити руками... (15 с)

І, нарешті, повітря в нашій кімнаті набу­ло фіолетового кольору. Торкніться його ру­ками і відчуйте цю глибину. Вдихайте колір вечірньої прохолоди... (15 с)

А тепер уявіть собі, як ви виходите з останнього кольору веселки і бачите світ­ло, що сповнює нашу кімнату. Струсіть з се­бе залишки всіх кольорів і відчуйте їх. Тепер повільно йдіть до свого місця.

Самотня зірка

Мета: підвищити впевненість у собі, зня­ти тривожний стан. Розказати дітям захо­пливу історію, з якої вони більше дізнають­ся про співчуття людей один до одного.

Матеріали: яблуко, а краще — на пару дітей по яблуку.

Інструкція. Чи знаєте ви історію, у якій хтось був самотнім? Чи почувалися ви колись самотнім? Чого вам найбільше хотілося, ко­ли вам було самотньо? Я хочу вам розказати історію про маленьку самотню зірочку...

Колись давно нічне небо було зовсім тем­ним. На ньому не було зірок, крім однієї ма­ленької зірочки. Вона жила високо в небі і, ко­ли оглядалася навколо, помічала, що зовсім одна. Від цього їй ставало сумно. їй дуже хо­тілося бачити на небі інші зірки, щоб ловити їхні промені й дарувати їм своє світло.

Якось зірочка вирушила на Землю до самотнього, старого, мудрого чоловіка, який мешкав на високій горі. Коли вона його зна­йшла, то запитала: «Чи можеш ти мені до­помогти? Мені так самотньо на небі. Ні з ким поговорити, нікому подарувати своє світло. Іноді я навіть плачу — настільки мені само­тньо».

Він знав цей стан: тоді зникає бажання гратися, їжа стає несмачною і не співаються веселі пісні... Йому сподобалася маленька зі­рочка. А оскільки він був дуже мудрим, то пообіцяв, що допоможе їй. Спочатку старець

пішов у свою хатину і взяв блискучий чарів­ний мішечок. Він відкрив його, засунув туди руку і дістав безліч блискучих зірочок. Один змах руки — і по всьому нічному небу зася­яли тисячі яскравих зірок. «Поглянь, — ска­зав старий. — Дивовижно! Тепер на небі ба­гато зірок, це твої брати і сестри. Ти можеш з ними розмовляти, дарувати їм своє світло і ловити їхні промені. Але я хочу зробити для тебе ще дещо. Я хочу, щоб пам'ять про тебе назавжди залишилася тут, на Землі. Я ство­рю на чомусь незвичайному твоє зображен­ня». Він плеснув у долоні — і зображення ма­ленької зірочки раз і назавжди залишилося на Землі. І тут закінчується ця історія.

Хто здогадався, як саме мудрий чоловік зберіг зображення зірочки? Дістаньте яблуко. Так, у кожному яблуці є місце для щасли­вої маленької зірочки. Погляньмо уважно, чи справді в цьому яблуці є маленька зірочка.

Розріжте яблуко горизонтально так, щоб отримати дві рівних половини. Роз'єднайте ці половинки і покажіть дітям зірочку, у ви­гляді якої в яблуці розміщені зернятка.

Тепер я попрошу п'ять осіб підійти сюди й утворити зірочку. Станьте у коло, зробіть його таким тісним, щоб посередині, випро­ставши руки, ви могли торкнутися одне од­ного. Там, усередині, наша зірка дуже тепла. Там її сила, необхідна, щоб посилати світло якнайдалі, до інших зірок чи до нас, на Землю.

Тепер випростайте іншу руку назад і уя­віть собі, що з ваших рук ллється світло зір­ки, яке сягає інших зірочок і дітей на Землі. Відчуйте рукою, що спрямована до центра кола, тепло зірки, а рукою, випростаною в ін­ший бік, тепле світло, яке дає ваша зірка. А тепер покажіть мені, як ваша зірка повіль­но переміщується небом — пересувайтеся кімнатою дуже маленькими кроками.

Аналіз вправи:

• Чому мудрий чоловік допоміг зі­рочці?
• Чи можеш ти описати, що відчувала маленька зірочка, коли знайшла на небі ба­гато братів і сестер?
• З ким ти розмовляєш, коли тобі само­тньо?
• Чи помічаєш ти, коли комусь з дітей нашої групи самотньо?
• Чи знаєш ти інших людей, яким іноді буває самотньо?
• Що ти відчуваєш, якщо зробиш для когось щось приємне?

Малювання за допомогою клубка

Діти із заниженим рівнем самооцінки, як відомо, через страх перед труднощами погоджуються малювати за допомогою клуб­ка. Цей малюнок не може бути «поганим». Він приносить відчуття задоволення всім ді­тям. Гра розвиває творчі здібності, підвищує самооцінку. її можна використовувати з діа­гностичною метою.

Спочатку треба показати, як можна ма­лювати за допомогою клубка. Створивши своє зображення, передати клубок іншому. Наприкінці вправи провести бесіду:

• Що утворилося?
• Чи можна тут побачити букви?
• Які фігури (цифри) ви бачите?

— Що тобі нагадують ці лінії?

Обійти  малюнок  з  різних  боків.

Поглянути зверху.

Гра «Кумедний малюнок»

Мета: допомогти зняти напруження, на­лагодити контакт з дитиною.

Інструкція. Запропонувати дитині склас­ти казку за малюнком.

Жив собі хлопчик (дівчинка). Як його (її) звали? Він мешкав у будинку, в якому було два вікна. (Психолог починає малювати бу­динок, розповідаючи казку.) Також були две­рі, дах, дві труби.

І був у нього собака на прізвисько Дружок. Хлопчик дуже любив свого соба­ку, гуляв з ним. Якось, коли він прийшов з дитячого садка, помітив, що Дружка вдома немає. Хлопчик вибіг надвір і почав шука­ти свого друга. Спочатку він побіг на одну вулицю. Дружка там не було. Потім побіг на іншу, але й там його не було. Раптом хлоп­чик пригадав, що собака полюбляв гуляти в парку. Він побіг туди, оббіг увесь парк. Як ти гадаєш, хлопчик знайшов Дружка? (як­що дитина скаже «так», треба відповісти, що це був тільки дуже схожий на Дружка собака). Хлопчик засмутився і пішов додо­му. Як ти гадаєш, хто зустрічав його вдома?

Наприкінці казки психолог дарує дити­ні малюнок.

ДІТИ, ЯКІ СХИЛЬНІ ГОВОРИТИ НЕПРАВДУ

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва. «Чому вона бреше, — дивуються бать­ки — Адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?» Це може бути страх упасти у власних очах («Я — хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим — легше збрехати, що вже зробила») тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї «Чому ти збрехала?» — не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомагати батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пастку запитанням: «Ти знову брав плеєр?!», — то дитина не може втриматися від брехні: «Ні! Не брав!» А далі вже можна лише наполягати на своєму.

2. Замість того, щоб «відчувати брехню», необхідно «повправлятися в умінні правдиво зізнаватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосфе­ру, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмутити...» тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне під­кріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
4. Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність — це вже інша проблема виховання.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити, яких саме психологічних ресурсів не вистачає дитині, щоб наважитися говорити правду.
2. В ігровій формі допомогти дитині подо­лати свої обмеження.

3. Відпрацювати в ігрових ситуаціях необхідну для Вашої дитини форму визнання своїх помилок.

НЕСЛУХНЯНА ДИТИНА

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слуха­ється, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків («Поступаються — отже, люблять»), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу («Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе»). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.

2.  Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності («Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу...»)

3.  Якщо дитина не виконує Ваших вимог — скоротіть їхню кількість спочатку до 3—4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.

4. Для того, щоб дитина навчилася ви­конувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Через ігрові ситуації визначити осо­биcтісні причини неслухняності дитини.

2.Допомогти дитині проявити й відпрацю­вати її психологічні проблеми на ігровому матеріалі.

3. Знайти можливості оптимізації взаємодії батьків та  дітей.
4. В ігровій формі тренувати дітей розуміти себе і своїх близьких.

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА

Непосидюча дитина — це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Не має такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як прави­ло, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10—14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане ви­користовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини — не нав'язати їй негативне ставлення до себе та світу.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не варто сподіватися, що бурхлива фі­зична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.

2. Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.
3. Спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.

4. Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!»

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити уявлення дитини про себе і допомогти їй позбутися негативних пере­конань щодо власної неспроможності.
2. Засобами гри створити позитивну мотивацію до розвитку вміння контролювати свої слова та дії.
3. Тренувати в ігрових вправах довільну увагу дитини.
4. Підібрати разом з батьками ефективні способи взаємодії з гіперактивною дитиною.

ВПРАВИ ДЛЯ РОБИТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

Масаж-поплескування

Мета: зазвичай діти вважають, що удар є лише актом агресії, яким ми іншим запо­діюємо біль. За допомогою цієї вправи вони можуть побачити інші можливості поплес­кувань, а саме: зробити приємний масаж ін­шій дитині за допомогою легких ударів м'я­кою стороною долоні. Отже, «биття» стає приємним дружнім контактом. Цей досвід особливо корисний хлопчикам.

Поплескування стимулює нервові закін­чення, поліпшує кровообіг і знімає м'язове перенапруження. До того ж діти збадьорю­ються й пожвавлюються.

Інструкція. Я пропоную вам веселу гру-розминку. Будь ласка, розбийтеся на пари і поділіться на перші та другі номери.

Перші номери мають повернутися спи­ною до других номерів. А другі номери м'яко постукують пальцями по спині свого парт­нера. Це постукування на слух має бути схо­жим на легкий цокіт копит коня, який біжить підтюпцем. Почніть таке поплескування від плечей і поступово переходьте по всій спині до поперека. Постукувати потрібно по черзі то правою, то лівою рукою (2 хв).

А тепер, будь ласка, поміняйтеся ролями.

Обговоріть між собою, що ви відчували, коли вам робили масаж. Чи добре ваш парт­нер впорався із завданням масажиста?

Аналіз вправи:

• Як ти тепер почуваєшся?
• Що тобі більше сподобалося: коли ро­били масаж тобі чи коли робив ти?
• Чому корисний такий масаж?
• Чи знаєш ти інші форми масажу?

Один до одного

Мета: навчити дітей контактувати і взає­модіяти між собою. Ця вправа корисна під час відпочинку. У грі можна відчути все своє тіло.

Інструкція. Зараз ви пограєте в дуже ці­каву гру, під час якої все слід робити дуже швидко. Ви покажете мені, наскільки уваж­но ви мене слухаєте і наскільки швидко мо­жете зробити те, що я вам накажу. Зараз у вас 5—6 секунд, щоб обрати собі партнера і швидко потиснути йому руку. А тепер я говорити­му вам, якими частинами тіла вам потрібно швидко «привітатися» один з одним:

• Права рука до правої руки!
• Ніс до носа!
• Спина до спини!

Ну що ж, це ви зробили швидко. А тепер запам'ятайте: щоразу, коли я скажу «один до одного», вам потрібно буде швидко зна­йти собі нового партнера і потиснути йому руку. Після цього я знову називатиму час­тини тіла, якими ви повинні доторкнутися один до одного. Отже:

• Один до одного! Вухо до вуха! Лікоть до ліктя! П'ятка до п'ятки!
• Один до одного! Коліно до коліна! Ліва рука до лівої руки! Чоло до чола!
• Один до одного! Правий носок до пра­вого носка! Великий палець до великого пальця! Щічка до щічки!
• Один до одного! Підборіддя до підбо­ріддя! Долоня до долоні!

Аналіз вправи:

• Чи сподобалась вам гра?
• Чи легко було діяти так швидко?

Розмова з руками

Мета: навчити дітей контролювати свої дії.

Якщо дитина побилася з кимось, щось зламала чи заподіяла комусь біль, можна за­пропонувати їй таку гру: обвести на аркуші паперу силует долоні. Потім запропонуйте їй оживити долоньки — намалювати їм очі, ротик, розфарбувати кольоровими олівця­ми пальчики. Після цього можна почати бе­сіду з руками. Запитайте: «Хто ви, як вас звуть?», «Що ви любите робити?», «Що не лю­бите?», «Які ви?». Якщо дитина не хоче роз­мовляти, проговоріть діалог самі. При цьому важливо наголосити, що руки гарні, вони багато вміють робити, але іноді не слухають­ся свого господаря. Гру потрібно закінчити домовленістю між руками і їхнім господа­рем. Нехай руки пообіцяють, що впродовж 2—3 днів вони робитимуть тільки хороше: майструватимуть, вітатимуться, гратимуть­ся, нікого не скривдять.

Якщо дитина погодиться на такі умови, то через умовлений проміжок часу необхід­но знову погратися в цю гру й укласти дого­вір на більший термін, похваливши слухня­ні руки та їхнього господаря.